Вбивство при необхідній обороні.

Адвокатське бюро Осмарк

Інститут необхідної оборони – один з найдавніших, він властивий усім законодавствам на всіх етапах розвитку. Те, що він один з найдавніших, повною мірою може свідчити про те, що він ще й один з найголовніших інститутів у кримінальному праві.

А якщо так, то при тлумаченні правових норм, які регулюють необхідну оборону і які виписані досить чітко, не повинно виникати проблем з їх правозастосуванням. Інакше не може бути: якщо суд не зможе однаково застосовувати  норми, що регулюють необхідну оборону, то як взагалі пересічні громадяни зможуть в повсякденному житті чітко для себе визначити: чи знаходжуся я в стані необхідної оборони і маю право всіма засобами захищати своє життя та здоров’я, чи ні.

На жаль, практика показує, що суди в більшості випадків керуються зовсім іншими нормами при розгляді даної категорії справ (а також і прокурори, коли направляють справи до суду). Чому так трапляється?

Насамперед, це простіше. Якщо особа захищається, вона завдає шкоди нападаючому. Таким чином, особа, яка захищається – потенційний потерпілий, залишається часто неушкодженою, а нападаюча особа – злочинець, зазнає, як правило тілесних ушкоджень. І ось професійні слідчі та прокурори призначають експертизу, встановлюють тілесні ушкодження у нападаючого, і передають справу до суду. І вже потерпілий злочинець, а злочинень – потерпілий. Беззаперечним доказом у таких справах і є експертиза. Встановлення дійсних обставин справи переходить навіть не на 2 чи 3 план, а ще далі…

Згідно із частиною першою статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Отож суд отримав обвинувальний висновок/акт, і швиденько прийняв рішення. Рішення, звісно, процентів на 90 відтворює «описи» слідчого та прокурора в акті.
З судами та прокурорами все більш-менш ясно. Але в таких ситуаціях в багатьох випадках самі обвинувачені по таким справам та їх адвокати воліють повністю визнати провину та отримати найменше покарання. Адже одна річ писати наукові статті про застосування інституту необхідної оборони, і зовсім інша річ опинитися на лаві підсудних в якомусь районному суді.

Наперед хочу зазначити, що є і виключення з цього правила, і я наведу рішення ВС як приклад. Однак і це рішення лише підтверджує те, що вище викладене, є правилом. Адже щоб застосувати інститут необхідної оборони, здавалося б, у повністю зрозумілій ситуації, ВС вимушений був скасувати рішення першої та апеляційної інстанції.

Отож, розглянемо коротко постанову Касаційного кримінального суду ВС від 26 квітня 2018 року, справа N 342/538/14-к.

В даній справі встановлено, що «перебуваючи за місцем свого проживання на АДРЕСА_1, вчинив умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, а саме, захищаючись від незаконного проникнення у його житло та нападу з боку ОСОБА_4 і ОСОБА_5, наніс останній кухонним ножем один удар у груди у результаті чого потерпіла того ж вечора померла у лікарні».

ч. 5 ст. 36 КК: Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Тобто, у справі вже суд першої інстанції встановив, що в житло проникли 2 особи, домоволоділець захищався!

Рішення суду: ст. 118 КК України (Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони).

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 червня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Чим керувався ВС при скасуванні рішень (вироку та ухвали), та закритті кримінального провадження у зв’язку з відсутністю в діянні складу злочину?

Верховний Суд застосував ту норму, яку необхідно було застосувати, от і все.

Це ч. 5 ст. 36 КК незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

п.2 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили.

Вказана норма чітко визначає випадки, коли особа може захищатися в повній мірі і її дії будуть законні. У нашому випадку, потерпілий діяв у стані необхідної оборони за двома пунктами: група осіб та вторгнення в житло (хоча достатньо й одного).

Чому суд першої та апеляційної інстанції прийняли зовсім інше рішення? Малоймовірно, що судді цих судів не знають про існування ч. 5 ст. 36 КК України.

Моя думка, так простіше…

P.S. Прокурор у касаційній скарзі просив застосувати ст. 115 КК (умисне вбивство).

Завіса…

Залишити відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься.