Одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Адвокатське бюро ОсмаркІснують безліч ситуацій, коли, н-д банк, звертається до суду з метою звернути стягнення на предмет іпотеки, яке йому було передано згідно іпотечного договору. Дане питання не є особливо складним і вже є досить стала судова практика.

Ми ж розглянемо ситуацію, коли вже наявні рішення судів про стягнення заборгованості з самих позичальників і рішення вступили в законну силу.

Тобто, ситуація наступна: майно передано в іпотеку на підставі відповідного договору на забезпечення виконання зобов’язань позичальників за кредитними договорами; позичальники свої зобов’язання з повернення кредиту не виконали; банк звертається як до позичальників, так і до іпотекодавця з вимогами погасити наявну заборгованість за вказаними кредитними договорами, а також попереджає про звернення до суду з вимогами про звернення стягнення на іпотечне майно, однак його вимоги залишились без задоволення та реагування.

Визнання права власності на предмет іпотеки в суді є незаконним.

Як вказувалося вище, з самих позичальників вже стягнуто заборгованість з повернення кредитних коштів та нараховані проценти за користування кредитом за відповідними кредитними договорами. Рішення набули чинності та виконуються відповідно до графіку розстрочки.

Однак банк це не влаштовує і він звертається також до суду для звернення стягнення вже на самий предмет іпотеки. Здавалося б, що відповідна сума заборгованості вже стягнута і повторно не може бути знову стягнута (в подальшому у виді продажу іпотеки для задоволення власних вимог).

В принципі, суди так і приймали рішення, вказуючи на те, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові. Оскільки виконання основного зобов’язання боржник здійснює за наданою йому судом розстрочкою, це виключає можливість задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов’язання.

Крапку в таких спорах поставила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 вересня 2018 року за таким спором.

У висновках суду зазначалося, зокрема, наступне:

Визнання недійсним договору іпотеки

За приписами статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599 – 601, 604 – 609 ЦК України) не пов’язує припинення зобов’язання з прийняттям судового рішення.

Також відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV “Про іпотеку”, іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (стаття 17 Закону про іпотеку).

Відповідне регулювання наведено також у статті 593 ЦК України.

Отже, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов’язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Як визначити строк, з якого припиняється порука

Питання ж щодо виконання виданого кредитору виконавчого документа у разі, коли такий обов’язок боржника за таким виконавчим документом відсутній повністю або частково у зв’язку з його припиненням (через виконання боржником, іншою особою тощо) підлягають вирішенню в порядку, передбаченому частиною другою статті 328 ГПК України.

З огляду на відсутність доказів виконання боржниками зобов’язань за кредитними договорами, наявність судових рішень про стягнення заборгованості, розстрочених у зв’язку з неможливістю їх негайного виконання, висновок господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки є неправильним та таким, зроблений без урахування фактичних обставин справи та положень чинного законодавства.

Залишити відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься.