Корупційні правопорушення. Фінансовий контроль.

Адвокатське бюро ОсмаркРозглянемо деякі моменти притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили (або не вчиняли) корупційні правопорушення, однак стосовно яких було складено адміністративні протоколи, та можливість прокурора оскаржити постанови судів місцевих судів в апеляційному порядку.

Візьмемо для прикладу ч.1 ст.172-6 КУпАП – порушення вимог фінансового контролю, яке полягало у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Персональна відповідальність слідчого. Розширення прав учасників кримінального провадження.

Для розкриття об’єктивних складових адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, слід зазначити, що диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм. Так, примітка до ст. 172-6 КУпАП, вміщуючи вказівку на суб’єкт цього правопорушення, відсилає правозастосувача до норм спеціального антикорупційного закону, зокрема частин 1 і 2 ст. 45 Закону «Про запобігання корупції», в яких, крім іншого, передбачено певну деталізацію відповідних положень нормативно- правових актів, що наповнює норму ч. 1 ст. 172-6 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації зазначеного діяння.

Дисциплінарна відповідальність суддів згідно Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд”

В моїй практиці нещодавно було складено адміністративний протокол стосовно клієнта якраз про порушення ч. 2 ст. 45 Закону. Рішенням суду справу провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-6 КУпАП, відносно клієнта, закрито в звязку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення.

Вимоги захисника та позиція клієнта зводилися до наступного:

Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП необхідним є встановлення несвоєчасності подання декларації, тобто подання поза строком, визначеним законом. Зазначалося, що в ч. 1 ст. 45 Закону «Про запобігання корупції» (далі – Закон) визначено кінцевий термін (часові межі), коли уповноважені на те особи зобов’язані подати декларацію, зокрема вміщено формулювання «щорічно до 1 квітня».

Разом з тим у випадках, передбачених ч. 2 ст. 45 Закону, тобто в разі припинення здійснення діяльності, цей термін не визначено взагалі. Також було вказано, що в діях клієнта відсутній будь-який умисел на вчинення правопорушення, звернуто увагу суду на ряд протиріч, які були зазначені в протоколі, та які на думку захисту, унеможливлювали визнання протоколу про адміністративне правопорушення належним доказом по справі.

Прокурор наполягав на тому, що відповідно до підпункту другого пункту 5 розділу II Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції №3 від 10 червня 2016 року, яке 15 липня 2016 року зареєстроване в Міністерстві юстиції України за №959/29089, декларація субєкта декларування, який припиняє діяльність, повязану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подається не пізніше дня такого припинення.

Злісна непокора та адмін арешт. Що потрібно знати.

Захисником було звернуто увагу суду на позицію ВССУ по таким справам. Так, згідно з роз’ясненнями ВССУ, які знайшли своє відображення в Листі від 22.05.2017 р. N 223-943/0/4-17 «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов’язані з корупцією», зазначено, що відсутність законодавчо визначеного терміну подання декларації в разі припинення діяльності унеможливлює безумовну констатацію несвоєчасності такого подання.

Отже, ВССУ таким чином вказує, що в даному випадку в законі немає чіткості і зрозумілості для громадян, що в подальшому може призвести до множинного трактування закону.  Вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

З огляду на вищевикладене, необхідно звернутися до рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», в якому визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків осіб, національні органи зобов’язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Таким чином, судом було прийнято рішення про закриття справи. З повним текстом можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/69368828

 

Стосовно права оскарження прокурором таких постанов (стосовно корупційних правопорушень).

Відповідно до положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців та деяких інших осіб» № 1952-VIII від 16.03.2017 року, що набрав чинності з наступного дня після його опублікування, зокрема з 16.04.2017 року, внесено зміни до ст. 294 КУпАП. Так, перше речення частини другої викладено в такій редакції: “Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п’ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу”.

Згідно з ч. 1 ст. 287 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п’ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Відповідно до ч. 5 ст. 7 КУпАП, прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Нюанси притягнення до адміністративної відповідальності. Триваючі правопорушення.

Отже, у вищезазначених статтях КУпАП дано вичерпний перелік суб’єктів, які наділені правом оскаржувати постанову судді у справах про адміністративні правопорушення, і чітко відмежовано право прокурора на оскарження постанов виключно в сфері застосування заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Так, положення ст. 250 КУпАП регламентують право прокурора перевіряти правильність застосування відповідними органами (посадовими особами) заходів впливу за адміністративні правопорушення. Такими заходами примусового характеру, пов’язаними з обмеженням особистої свободи громадян, фактично є лише адміністративний арешт. Але за правопорушення, пов’язані з корупцією, він не застосовується.

До того ж, згідно з положеннями ст. 24 ЗУ «Про прокуратуру», яка визначає особливості здійснення окремих форм представництва інтересів держави в суді, ідеться про право прокурора на подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення лише в цивільній, адміністративній і господарській справі. При цьому в ч. 7 ст. 24 чітко зазначено: «повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством».

Таким чином, в даному випадку, прокурор не наділений функцією нагляду й відповідно не має повноважень на оскарження судового рішення.

Хабарництво. Законодавство України, США та Великобританії.

Також, у роз’ясненнях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов’язані з корупцією, зазначено що прокурор може реалізувати своє право на апеляційне оскарження у справах про адміністративне правопорушення у визначених законом випадках виключно на стадії виконання судового рішення.

Отже, апеляційні суди, як правило, відмовляють у прийнятті апеляційних скарг на постанови місцевих судів в справі про адміністративне правопорушення та повертають їх прокурорам.

Залишити відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься.