Право на захист. Свобода від самовикриття.

Адвокатське бюро Осмарк

Свобода від самовикриття як засада кримінального провадження охоплює ряд суб’єктивних прав: право мовчати (не говорити нічого) як з приводу підозри чи обвинувачення, так і з будь-яких інших питань, які, наприклад, можуть стати підставою для підозри, право відмовитися відповідати на запитання, право не свідчити проти себе, право бути поінформованим про ці права тощо.

Ці права випливають з поняття людської гідності і є важливою гарантією обвинуваченого в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 18 КПК України, жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

З метою встановлення факту порушення права заявника не свідчити проти самого себе ЄСПЛ зважає на такі чинники, як характер і ступінь примусу, використаного для здобуття доказів; важливість суспільного інтересу в розслідуванні порушення й покаранні за його вчинення; наявність у процедурі, що застосовується, відповідних гарантій; використання здобутих у такий спосіб матеріалів.

Розглянемо ситуацію порушення свободи обвинуваченої особи не свідчити проти себе, коли до особи застосовується примус обманним шляхом із використанням прихованих технік розслідування (приклад – справа «Аллан проти Сполученого Королівства»).

Хабарництво. Законодавство України, США та Великобританії.

Необхідно зробити  роз’яснення, що таке приховані техніки рослідування. Згідно чинного законодавства, це виражається в проведенні розшукових дій (негласні слідчі (розшукові) дії – далі НСРД)). Тобто, це такі процесуальні дії, про хід виконання яких особа в реальному часі не підозрює. Проведення таких дій є законним при додержанні окремих процесуальних процедур (отримання дозволу з апеляційного суду і т.д.). І Позиція наших правоохоронців така: якщо є дозвіл на проведення слідчих (розшукових) дій, ці дії є беззаперечно законними. Однак не завжди це законно і практика ЄСПЛ  це доводить.

Візьмемо для прикладу ситуацію: особі повідомляють про підозру, застосовують запобіжний захід тримання під вартою, у даної особи є адвокат. Така особа знаходиться у СІЗО. Потім цю особу доставляють в ІТТ, начебто для слідчих дій, а насправді чинять психологічний та, навіть, фізичний примус з метою зізнання. Потім ця особа «в дружній обстановці» розказує (обмовляє) себе. Підозрюваний спокійний, адже він нічого не підписує. Однак в цей час проходить НСРД без присутності захисника (нагадаю, підозрюваний вже має захисника). І, звісно, таку особу не повідомляють про можливість не свідчити проти себе.

В кінці кінців, протокол проведення розшукової дії та додаток до нього – відеозапис (оптичний диск з відео), є доказами в  кримінальній справі. Адже ще до того, як особі повідомили про підозру було надано дозвіл апеляційного суду на проведення розшукової дії. Отже, бачимо, процедура дотримана, але право на захист порушено.

Розумні строки, або як оскаржити затягування досудового розслідування.

Повернемося до практики ЄСПЛ –  «Аллан проти Сполученого Королівства». Тут дещо інша ситуація, але так само порушено право на захист та право не свідчити проти себе. Наведу короткий виклад:

«Аллан проти Сполученого Королівства» (Allan v United Kingdom), 48539/99, 5 листопада 2002 року.

«52. У цій справі Суд відзначає, що під час допитів у поліції після арешту заявник, за порадою свого адвоката, незмінно користувався своїм правом на мовчання. H., що був давнім інформатором поліції, посадовили в камеру заявника в поліційному управлінні Стретфорда, а потім — в ту ж саму тюрму з конкретною метою витягти у заявника відомості, що свідчили б про його причетність до скоєння злочинів, у яких його підозрювали. Докази, представлені в ході судового розгляду справи заявника, вказували на те, що поліціянти навчали Н. й казали «видавити з нього все, що зможеш». На відміну від становища в справі «Хан», визнання, які заявник нібито зробив H., що стали головними або вирішальними доказами проти нього в ході судового розгляду, не були самочинними і спонтанними заявами, добровільно зробленими заявником, але були викликані наполегливими розпитуваннями з боку Н., який, на вимогу поліції, скеровував їхні розмови до обговорення теми вбивства, до того ж за обставин, які можна розглядати як функціональний відповідник допиту, але без жодної гарантії, які передбачає офіційний допит у поліції, зокрема присутність адвоката та звичайні попередження про відповідальність. При тому, що, справді, між заявником і Н. не було ніяких особливих відносин і не виявлено жодного чинника прямого примусу, Суд уважає, що заявник зазнавав психологічного тиску, який справив потужний вплив на те, як «добровільно» він нібито розкрив відомості Н.: заявник був підозрюваним у справі про вбивство, перебував під вартою і відчував прямий тиск з боку поліції під час допитів, пов’язаних з убивством, та міг би піддатися вмовлянню довіритися Н., з яким він кілька тижнів ділив одну камеру. За цих обставин, інформацію, здобуту в такий спосіб за допомогою Н., можна вважати здобутою всупереч волі заявника, і її використання в ході судового розгляду зачіпало права заявника на мовчання і його право не свідчити проти себе».

Кримінальна відповідальність за «СПАМ»

Що в таких ситуаціях можливо робити? Перш за все необхідно зазначити, ще на даний час неможливо точно сказати, яке рішення прийме суд стосовно таких доказів. Але захиснику та підозрюваному (підсудному) вкрай необхідно вимагати суд визнати докази недопустимими (ст. 89 КПК України). Також необхідно посилатися і на ст. 87 КПК України, відповідно до якої, суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

  • отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;
  • порушення права особи на захист.

І насамкінець зазначу, що ніколи не потрібно відмовлятися від адвоката та підписувати відповідні заяви в правоохоронних органах, тим більше, коли вже повідомлено про підозру.