Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України

Розглянемо питання тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Це питання врегульовано ст. 377-1 ЦПК України. Також, відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи чи керівника боржника – юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідальність за порушення законодавства про працю

Отже, питання про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця.

Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Це питання вирішується у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, а також рішенням іншого органу (посадової особи), яке перебуває на виконанні органів Державної виконавчої служби (далі – ДВС)

Слід зазначити, що інші процесуальні кодекси: Господарський процесуальний кодекс України (далі – ГПК), Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС) та Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК) – у розділах, що регулюють вирішення процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень, ухвалених за нормами цих кодексів, не містять норм щодо процесуального порядку обмеження права боржника на виїзд за межі України.

Підсудність земельних спорів

Таким чином, ст. 377-1 ЦПК є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень (незалежно від виду судочинства), а також рішень інших органів та посадових осіб (наприклад, виконавчих написів нотаріусів, актів про стягнення штрафів з осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, органів Державної податкової та автомобільної інспекції, Державної митної служби та ін.) щодо боржників у виконавчому провадженні за будь-якими передбаченими ст. 17 Закону N 606-XIV виконавчими документами, примусове виконання яких здійснюється ДВС.

Отже, ст. 377-1 ЦПК є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень, ухвалених незалежно від виду судочинства, та рішень інших органів (посадових осіб).

Питання про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу ДВС за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби (ч. 1 ст. 377-1 ЦПК).

Арешт майна. Зміни в КПК.

Місцезнаходження органу ДВС визначається з урахуванням положень ст. 93 ЦК, а також даних, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У разі надходження до суду подання державного виконавця, поданого з порушенням правил підсудності, суддя відповідно до положень ст. 115 ЦПК постановляє ухвалу про повернення такого подання для подання до належного суду. Ухвала суду разом із поданням та всіма додатками до нього надсилається державному виконавцю.

Про направлення до суду подання щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду виконавець повідомляє боржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 377-1 ЦПК суд зобов’язаний негайно розглянути подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України.

Ураховуючи обов’язковість виклику державного виконавця під час розгляду подання в порядку ст. 377-1 ЦПК та можливого витребування необхідних документів, ВСУ вважає, що розгляд подання повинен здійснюватися в день його надходження (за наявності необхідних документів), але не пізніше наступного дня його надходження до суду.

Комп’ютерні злочини: несанкціоноване втручання

Слід наголосити, що ЦПК не містить норм про віднесення до юрисдикції судів розгляду питань щодо тимчасового затримання або вилучення паспорта та не передбачає процедуру розгляду таких питань судом. Відповідно до ст. 377-1 ЦПК суд вирішує питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, а право вибору способу виконання такого обмеження належить органу, до компетенції якого входить питання забезпечення виїзду за межі України, тобто – Державної прикордонної служби України.

Стосовно оскарження рішення суду: ВСУ вважає, що розгляд справ цієї категорії завершується на стадії апеляційного провадження та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК такі справи не мають права касаційного оскарження.

Залишити відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься.