Нікчемні правочини, розмежування нікчемних і оспорюваних правочинів

ВСУ з розгляду цивільних і кримінальних справ зробив АНАЛІЗ окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суд, зокрема, звернув увагу на спірні питання тлумачення змісту правочину, розмежування нікчемних і оспорюваних правочинів, нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності правочину, визнання правочину укладеним / неукладеним, розмежування реституції і віндикації та ін.

Істотні умови договору оренди землі. Визнання недійсними таких договорів.

Спірні питання тлумачення змісту правочину:

тлумачення змісту правочину можуть розглядатися лише в порядку позовного провадження. Необхідно звертати увагу на те, що суд наділений повноваженнями вирішувати вказані вимоги лише за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони.

Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов’язком за умови наявності спору. Метою тлумачення правочину є з’ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про тлумачення змісту правочину, суди мають враховувати те, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку позовного провадження за наявності спору між його сторонами.

Розмежування нікчемних і оспорюваних правочинів:

Судам відповідно до ст. 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини – якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК тощо), та оспорювані – якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо).

ВСУ про речові права, земельні спори, визнання правочинів недійсними та ін.

Нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Вирішуючи питання про визнання недійсним правочину, суди повинні звертати увагу на роз’яснення, вказані у п. 5 ППВСУ № 9, чітко розмежовувати, до якого виду належить правочин, про визнання недійсним якого просить позивач, і залежно від встановлення вказаних обставин ухвалювати рішення про задоволення позову чи його відмову.

Саме правильне визначення виду недійсного правочину сприятиме вірному застосуванню норм ЦК, а відповідно, і швидкому відновленню порушеного права.

Нікчемність правочину та застосування наслідків недійсності правочину:

У п. 5 ППВСУ № 9 вказано, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред’являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Недійсність угод не може бути встановлена актами перевірки податкової служби

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з роз’ясненнями, які містяться в п. 5 ППВСУ № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Зі змісту роз’яснень вбачається, що звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту.

Звернення окремо з такою вимогою, без застосування наслідків недійсності правочину, є правом позивача, тому в разі пред’явлення такої вимоги вона підлягає розгляду з констатацією в резолютивній частині рішення факту нікчемності правочину або відмови в цьому. Тобто в резолютивній частині рішення суду ця обставина констатується, а не вирішується як окрема вимога.

Признание недействительным договора ипотеки

Визнання правочину укладеним / неукладеним. Момент вчинення правочину:

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв’язку із цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 – 210, 640 ЦК тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Як визначити строк, з якого припиняється порука

Рішенням суду не може бути зобов’язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема свободі договору  (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК). Норма ч. 3 ст. 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію.

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги,  передбачені главою 83 книги п’ятої ЦК.

У контексті недійсності правочинів актуальним є питання щодо моменту виникнення цивільних прав та обов’язків на підставі правочинів.

Не може бути визнано недійсним правочин, що не вчинено. Договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі.

Неукладеність і недійсність договору тягнуть за собою різні правові наслідки.

Більш детально за посиланням >>> http://zakon.osmark.com.ua/визнання-правочинів-недійсними-анал/

Залишити відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься.