Визнання договору недійсним в господарському процесі

Досить часто в господарських судах розглядаються спори про визнання договору (будь-якого) недійсним. Дуже велика кількість таких позовів є формальними, позивачі таким чином хочуть, як правило, затягнути процес. Наприклад, розглядається справа про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, поставки чи ін. Відповідачі по таких спорах звертаються до суду про визнання такого договору недійсним і просять суд зупинити провадження до вирішення справи про недійсність договору. Основними підставами, знову ж таки, як правило, є  не вільне волевиявлення учасника правочину, що не відповідає його внутрішній волі або відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності (наприклад, керівник юридичної особи не мав повноважень на підписання договору).

В таких випадках судам необхідно чітко дати оцінку доказам Позивача по таким справам і встановити дійсні, реальні підстави для задоволення позову. Як вже зазначалося, серед такої категорії справ є багато формальних позовів.

Передусім зазначу, що відповідно до ст. 203 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) наступних вимог:

Спори між господарським товариством та його посадовою особою

  1. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
  2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
  3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
  4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
  5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
  6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Заміна стягувача на стадії виконавчого провадження у господарському процесі

Візьмемо для прикладу позов, який ґрунтується на тому, що волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Зокрема зазначається, що уповноважена особа не підписувала договір, підпис «начебто» виконано не нею.

Зверну увагу, що згідно з ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, Позивач по таким позовам повинен довести, що вплинуло на те, що його волевиявлення не було вільним.

Так, відповідно судової практики ВСУ щодо визнання правочинів недійсними з підстав невідповідності між волею та волевиявленням особи при вчиненні правочину зазначено, що у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов’язків. На цих підставах необхідно виділити правочини, вчинені під впливом: помилки (ст. 229 ЦК); обману (ст. 230); насильства (ст. 231); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст. 232).

Як правильно скласти договір поставки з прив’язкою до долара США (чи іншої валюти)

Також, слід зазначити, що у висновках ВСУ з господарських справ за I півріччя 2012 року зазначено, що при вирішенні спорів про визнання договорів недійсними необхідно дотримуватись приписів ст. 241 ЦК України, тобто з’ясовувати, чи схвалений у подальшому цей договір особою, від імені якої його укладено (постанова Верховного Суду України від 10 квітня 2012 р. у справі № 3-Ібгсі2).

Аналогічну правову позицію підтримав ВСУ у спорі про визнання договору недійсним. Так,  Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 грудня 2013 року розглянув справу № 6-94 цс 13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, зробив наступний правовий висновок,  відповідно до якого однією з обов’язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв’язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Пленум ВСУ: визнання правочинів недійсними

Отже, як позивачам, так і відповідачам при складанні такого роду позовів/відзивів необхідно звертати увагу на вимоги закону та судову практику по таким справам.

Також не буде зайвим зазначити правові наслідки недійсності правочину:

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Визнання недійсним договору іпотеки

3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Залишити відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься.