Визнання недійсним договору іпотеки

Адвокатське бюро Осмарк

Безліч людей в країні звертаються до фінансових установ/банків з метою отримання кредиту. Кошти витрачаються на різні цілі на розсуд позичальника. Як відомо, банки майже завжди в таких випадках зобов’язують позичальників укладати договори іпотеки (якщо, звісно, є нерухоме майно у власності). Розглянемо ситуацію, коли кредит отриманий позичальником (одним з подружжя) з попереднім укладенням договору іпотеки і чи можливо договір іпотеки визнати недійсним з усіма наслідками, пов’язаних з його недійсністю.

Слід визнати, що нерідко таким чином діють не зовсім «добросовісні» дружини/чоловіки позичальники (звертаються до суду з вимогою визнання договору іпотеки недійсним) при відсутності дійсно порушеного права. Найбільш поширена ситуація, коли один з подружжя звертається до суду з позовом про визнання договору іпотеки недійсним на тій підставі, що не отримана його згода на укладення даного договору (зрозуміло, що банк буде усіма засобами захищати свої інтереси, що досить часто вдається).

Як визначити строк, з якого припиняється порука

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Дійсно, відповідно до цивільного законодавства та закону України «Про іпотеку», майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Стягнення поручителем коштів у порядку регресу з позичальника

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Зазначені норми, як правило, є основними підставами для звернення до суду і суди нерідко задовольняють зазначені позови.

Але слід звернути увагу на наступне:  відповідно до статті 369 ЦК України та статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

За змістом статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За змістом ст.ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 – 3, 5 та 6 статті 203 ЦК, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Самочинне будівництво: визнання права власності чи знесення?

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором (банк), діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Поділ майна чоловіка та жінки, які проживають однією сім’єю

Це означає, що у разі подання документів до фінансової установи з метою отримання кредиту позичальник (один з подружжя) зазначить неправдиву інформацію (зокрема, що не знаходиться у зареєстрованому шлюбі), і якщо банк не знає дійсно, що майно знаходиться у спільній сумісній власності, то визнати такий договір іпотеки в подальшому недійсним малоймовірно, хоча і відсутня згода іншого з подружжя.

Залишити відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься.