Строки стягнення заробітної плати в судовому порядку

Згідно з ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.Згідно з ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Дана норма досить точно визначає строки звернення до суду. Однак, постає питання про те, чи поширюється необмежений термін звернення працівника до суду з позовом про стягнення належних йому не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації у зв’язку з порушенням термінів її виплати.

Відповідальність за невиплату заробітної плати

Свою позицію з цього приводу висловив Конституційний Суд України.

15 жовтня було прийнято рішення у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України.

У конституційному зверненні просили дати тлумачення зазначеної норми в аспекті того, чи поширюється необмежений термін звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення компенсації втрати частини зарплати у зв’язку з порушенням термінів її виплати та індексації заробітної плати, нарахування яких не здійснено роботодавцем, і щодо яких існує суперечка між працівником і роботодавцем.

Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування і забезпечує для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов’язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

Правові позиції ВССУ у трудових спорах

Чинним законодавством передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, здійснювана відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги в порядку, встановленому чинним законодавством.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків виплати, мають компенсаційний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності.

Також суд зазначив, що суперечка щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків виплати, є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Виплата процентів по договору позики, укладеного між фізичними особами

Таким чином, суд вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати як складових належної працівникові заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Залишити відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься.