Правочини, що порушують публічний порядок, укладені до 2011 р. Позиція ВСУ.

femida1

Податкові органи достатньо давно використовують такий інструмент, як стягнення в дохід держави коштів, які отримані на підставі «безтоварних» операцій. Такі операції податковими органами визнавалися такими, що порушують публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Слід зазначити, що в Актах перевірки податкові органи посилаються не тільки на кримінальні справи, в яких винесено обвинувальний вирок, а також і на ті, де тільки порушено кримінальну справу (за УПК ред. 1960 р.). І ось на підставі таких актів податкові органи зверталися до суду з метою реалізації конфіскаційних санкцій (стягнення у дохід бюджету), передбачених нормами ст. 228 Цивільного кодексу України  та ст. 208 Господарського кодексу України.

Фиктивность сделки и ее последствия

Зазначу, що відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Для нас цікава в даному випадку ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка вказує, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін – в разі виконання правочину обома сторонами – в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне – з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Візьмемо для прикладу рішення Полтавського окружного суду від 25 січня 2012 р. (Справа N 2а-1670/8497/11). Податкові органи звернулися до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Інтер – Агро” про застосування наслідків нікчемних правочинів та стягнення з ТОВ “Альянс – Співдружність” на користь ТОВ “Торговий дім “Інтер-агро” коштів у сумі 4083962,70 грн., стягнення з ТОВ “Інтер Інвест-Агро сервіс” на користь ТОВ “Торговий дім “Інтер – агро” коштів у сумі 1763830,82 грн. та стягнення в дохід держави з ТОВ “Торговий дім “Інтер-агро” коштів у сумі 5847793,52 грн.

Право податкової служби звернутися до суду

Мотивувалися вимоги тим, що угоди між вказаними товариствами не відповідають вимогам ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 5 ст. 203, ст. 216 Цивільного кодексу України та в силу припису ст. 228 Цивільного кодексу України суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на заволодіння майном держави та дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними. Як на доказ умислу однієї зі сторін угоди, податкові органи послалися на обвинувальний вирок районного суду Полтавської області від 12.04.2011 р., яким засновника та директора ТОВ “Альянс – Співдружність” та засновника та директора ТОВ “Інтер Інвест – Агро сервіс” визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Відмовляючи в позові, адміністративний суд послався, зокрема, на те, що положення статті 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною 3 згідно із Законом N 2756-VI від 02.12.2010 р., який набрав чинності 01.01.2011 р., а перевірка відповідача здійснена за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. Суд також вказав, що приписи нового нормативно – правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно – правовими актами.

Недопуск до перевірки працівників податкової служби

В позові було відмовлено в апеляційній та касаційній інстанції також. Остаточну крапку в даній справі було поставлено ВСУ, який в постанові від 15 жовтня 2013 року вказав, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, до вчинених у зазначений період правопорушень має застосовуватися той закон, під час дії якого вони здійснені.

Отже, до угод, які укладені до 01.01.2011 року, не можна застосовувати ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Добавить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован