Звернення стягнення на предмет іпотеки за валютним кредитом

femida1З набуттям чинності 7 червня 2014 року Закону України “Про мораторій”, багато громадян, які отримували кредит у іноземній валюті, зітхнули з полегшенням. Адже відповідно до вказаного закону, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті.

ВСУ про речові права, земельні спори, визнання правочинів недійсними та ін.

             Але чи вирішує даний закон взагалі проблему валютних кредитів. На мою думку, ні, і ось чому.

Поняття “мораторій” у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом “Про мораторій”, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

Взыскание пени с физических лиц по кредитным договорам

В Законі України «Про мораторій» зазначено, що примусово не може бути стягнуто майно лише у випадках:

1)таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).

Кредит і позовна давність

Відповідно до ч. 3 Закону України «Про мораторій», вказаний закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Таким чином, суди повинні звертати стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону “Про мораторій”, але їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 Закону “Про мораторій”.

Це означає, що суди повинні повністю задовольняти вимоги кредиторів (як правило, банків) про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки за валютними кредитами, але рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону “Про мораторій” не підлягає виконанню до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 Закону “Про мораторій”.

Вказану позицію висловив і ВСУ в постанові від 10 червня 2015 року.

Добавить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован