ВСУ про речові права, земельні спори, визнання правочинів недійсними та ін.


femida1Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за 2010 – 2011 рр. 
У висновках ВСУ від від 1 червня 2012 року викладена позиція суду на підставі рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення.

Спори, що виникають із земельних правовідносин: Зазначено, що у разі систематичного невиконання орендарем обов’язків, передбачених статтями 24, 25 Закону України від 6 жовтня 1998 р. N 161-XIV “Про оренду землі” та умовами договору оренди земельної ділянки,несплати орендної плати в установлений договором строк позовні вимоги в частині розірвання договору оренди земельної ділянки підлягають задоволенню. Тобто, якщо орендар не виплачує орендну плату, орендодавець має повне право розірвати договір у судовому порядку. Тому сама головна (одна із головних) задач орендаря є контроль своєчасності виплати орендної плати.

У зв’язку з тим, що Указ Президента України від 19 серпня 2008 р. N 725/2008 “Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)”, яким встановлено розмір орендної плати не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, має рекомендаційний характер та набрав чинності після укладання договору оренди між сторонами, зміна розміру орендної плати можлива лише за згодою сторін.

Відповідно до вимог п. 12 розд. X “Перехідні положення” ЗК селищна рада не має права розпоряджатися земельною ділянкою та передавати її в оренду, якщо земельна ділянка знаходиться в адміністративних межах селищної ради, проте розташована поза межами населеного пункту цього селища.

Спори щодо правовідносин представництва

Зокрема зазначається, що вчинення представником на підставі довіреності, виданої щодо правовідносин із питань користування та розпорядження земельними ділянками, третейського застереження (третейської угоди) у договорі купівлі-продажу земельних ділянок є виходом представника за межі наданих йому повноважень.

Спори про право власності та інші речові права

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом пред’явлення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК (визнання недійсним правочину). Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову у разі, якщо існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК, що дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Земельні спори

 

Спори, що виникають із договору застави

Позовні вимоги вкладника про стягнення депозитних вкладів, права грошової вимоги за якими передані банку в заставу на забезпечення кредитних договорів, за якими вкладник є майновим поручителем, не підлягають задоволенню у разі, якщо відповідно до вимог статей 1, 50 Закону України від 2 жовтня 1992 р. N 2654-XII “Про заставу”, статей 572, 599, 1058 ЦК на момент звернення до банку з вимогами про повернення депозитних вкладів зобов’язання за зазначеними кредитними договорами були дійсними та залишались невиконаними,атермін дії права, що складає предмет застави, не закінчився.

Правові позиції ВССУ у трудових спорах

Спори, що виникають із договору іпотеки

Відповідно до ст. 578 ЦК та ст. 6 Закону України від 5 червня 2003 р. N 898-IV “Про іпотеку” майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

У разі якщо на момент укладення оспорюваного правочину особа у шлюбі не перебувала, фактичного проживання чоловіка та жінки однією сім’єю не встановлено, особа є єдиним власником нерухомого майна, діє на власний розсуд у відповідності до норм чинного законодавства, підстав для визнання укладеного нею договору іпотеки недійсним у зв’язку з відсутністю згоди усіх співвласників немає.

Спори щодо визнання правочинів недійсними

Позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу об’єктів нерухомого майна, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю і фізичною особою, підлягають задоволенню, якщо директор товариства не мав належним чином оформлених повноважень на укладення такого договору.

Недотримання умови ч. 2 ст. 158 ЖК щодо реєстрації договору найму жилого приміщення у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється, за відсутності вказівки на необхідність державної реєстрації договорів найму (оренди) житла у ст. 810 ЦК та ст. 4 Закону України від 1 липня 2004 р. N 1952-IV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” не тягне недійсність такого договору.

Спори, що виникають із договорів банківського вкладу та банківського рахунка

Банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету від 19 лютого 1993 р. N 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, чинного на час виникнення спірних правовідносин). Слід зазначити, що з даного питання приймалися різні рішення,остаточну крапку в цьому питанні поставив ВСУ. ВСУ вказує, що підвищення банком в односторонньому порядку процентної ставки за укладеними договорами, що укладалися до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 р. N 661-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку”, дії банку щодо зміни процентної ставки за кредитним договором є правомірними.

Дуже часто суди відмовляли в позовних вимогах по стягненню відсотків за користування грошовими коштами, коли розглядався спір про стягнення грошових коштів по договору позики. З даного питання суд вказав, що за змістом ст. 2 Закону України від 12 липня 2001 р. N 2664-III “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, що визначає сферу дії цього Закону, ст. 1, що містить вичерпний перелік суб’єктів, на яких поширюється дія цього Закону та в якій наведено визначення фінансової послуги, сфера дії зазначеного Закону за суб’єктним складом є обмеженою і не поширюється на: юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.

У зв’язку з цим права позикодавця, що виникли з договору позики між фізичними особами, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, що відповідно до цього Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, на отримання від позичальника обумовлених договором позики процентів за користування грошовими коштами, регулюються статтями 1046 – 1048 ЦК, а не зазначеним Законом.

Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Спори, що виникають із договорів банківського вкладу та банківського рахунка

У зв’язку з невиконанням банком зобов’язань щодо перерахування належних клієнту грошових коштів із його поточного рахунка згідно із вимогами ст. 1073 ЦК банк зобов’язаний сплатити проценти за користування зазначеними грошовими коштами (ст. 625 ЦК), які не є штрафними санкціями, у зв’язку з чим дія мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідно до статей 58, 85 Закону України від 7 грудня 2000 р. N 2121-III “Про банки та банківську діяльність” на них не поширюється.

Спори, що виникають внаслідок порушення грошового зобов’язання

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зв’язку з цим зазначені кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.З урахуванням положень ч. 3 ст. 510 ЦК грошовим слід вважати будь-яке зобов’язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов’язок боржника сплатити грошові кошти на користь кредитора, зокрема й договір про надання послуг, в якому установлена ціна договору – абонентська плата.

Ст. 625 розміщена в розд. I кн. 5 ЦК “Загальні положення про зобов’язання”, у зв’язку з чим поширює свою дію на всі зобов’язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах.

У зв’язку з цим на правовідносини, що виникли із зазначеного договору про надання послуг, поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання

Спори, що виникають із трудових правовідносин

При розгляді справи про стягнення заробітної плати непроведення відповідного розрахунку у зв’язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку він мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Згідно зі ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідальність за невиплату заробітної плати

Статтею 233 КЗпП передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У зв’язку з цим та відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. N 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Спори, що виникають із житлових правовідносин

Що стосується виселення з гуртожитків, ВСУ зазначив: відповідно до ст. 125, ч. 3 ст. 132 ЖК щодо підстав виселення без надання іншого жилого приміщення чи з наданням такого застосовуються до житлових правовідносин, одним із суб’єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах. Закріплені в цих статтях закону гарантіїне може бути застосовано при вирішенні спору про виселення із гуртожитку громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах.

Добавить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован