Front_Page_Image Висновки Верховного Суду України (ст. 111-16 ГПК України) | Адвокатское бюро Опольского "Осмарк"

Висновки Верховного Суду України (ст. 111-16 ГПК України)

Згідно ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняті за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Згідно цієї статті суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Розглянемо найбільш важливі моменти.

Спори про право власності та інші речові права

Щодо витребування майна від добросовісного набувача, то суд зазначив, що наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Тобто, у разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів

Прийняття об’єкта новоствореного нерухомого майна в експлуатацію:

До прийняття об’єкта новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на цей об’єкт не виникає; ст. 331 ЦК не передбачена можливість визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку

Порушення процедури торгів:

У разі якщо проведені на виконання судового рішення прилюдні торги з реалізації майнавизнано судом такими, що проведені з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, то особа, яка придбала це майно, не є добросовісним набувачем, у якого майно не може бути витребувано відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК.

Спори щодо забезпечення виконання зобов’язань

спори, що виникають із договору застави

Суд зазначив, що у разі задоволення позову про звернення стягнення на предметзабезпечувального обтяження суд може обрати один із способів звернення стягнення, обраний обтяжувачем на власний розсуд, зокрема шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателя.

спори, що виникають із договору іпотеки

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону  «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнитизабезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання. У зв’язку з цим для набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель має виконати відповідні умови договору, зокрема щодо реалізації предмета іпотеки.

Грошові зобов’язання та інше

спори, що виникають із договору поруки

У разі, якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному кредитним договором, на забезпечення якого надана порука, то підстав для її припинення, що передбачені ч. 1 ст. 559 ЦК, немає. Тобто, якщо в договорі поруки не зазначено, що поручитель дає згоду на зміну процентів і т.і., що збільшує його обсяг відповідальності, то при зміні процентів (банком та кредитором), поручитель має право звернутися до суду про припинення договору поруки.

Спори про укладення, зміну, розірвання договорів

Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами. Це означає, якщо договір почав виконуватися сторонами навіть в частині (частково), вважається, що сторони досягли згоди з істотних питань. Також ВСУ зазначає, що передбачене ст. 188 ГК надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов’язком особи, яка використовує його добровільно, виходячи з власних інтересів, та може звернутися за захистом свого порушеного права шляхом подання позову про розірвання договору.

Спори щодо визнання правочинів недійсними

Умови договору, які визначають відповідальність за його несвоєчасне підписання, є спрямованими на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором, тому підстав для визнання його недійсним у цій частині немає.

Зазначено, що ч. 2 ст. 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не породжують для сторін прав та обов’язків.

Суд вказав, що визнання недійсними в судовому порядку рішень загальних зборівгосподарського товариства не може бути підставою для визнання недійсними договорів, укладених виконавчим органом товариства на виконання рішень загальних зборів, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Тобто, договірні зобов’язання повинні виконуватися у будь-якому разі, крім випадків, які зазначені.

Продаж нерухомості по ланцюгу. Як захистити своє право.

Щодо відчуження майна в “ланцюговому” порядку (можливе шахрайство та ін.):

У разі якщо відчуження майна здійснювалося два і більше разів після вчинення недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного (нікчемного) правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, — з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК (Право власника на витребування майна від добросовісного набувача). У такому разі чинне законодавство не пов’язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з умовою наявності у відчужувача за останнім договором права відчужувати це майно. Тобто, в усякому разі позов буде задоволений, а майно передано власнику майна (звичайно, при застосуванні ст. 388 ЦК України).

Спори щодо виконання господарських зобов’язань.Відповідальність за порушення зобов’язань

ВСУ зазначає, що до договору поставки неможливо застосовувати положення про позику щодо нарахування процентів. Так, чинним законодавством не передбачено можливості застосування до договору поставки положень про позику. Зазначені договори є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до правовідносин поставки положень ст. 1048 ЦК є безпідставним.

Щодо упущеної вигоди.

Відомо, що в господарському процесі нелегко стягнути зі сторони упущену вигоду. Тому ВСУ ще раз наголосив, що для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв’язок між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками, вина та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Що стосується нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, то ВСУ вказав, що відповідно до положення ч. 6 ст. 232 ГК таке стягнення проводиться в межах шести місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин у разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Оскільки законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов’язання щодо повернення об’єкта оренди, зменшення строку нарахування неустойки до шести місяців є безпідставним.

Звернення стягнення на предмет іпотеки за валютним кредитом

Спори, що виникають внаслідок порушення грошового зобов’язання

Як зазначив ВСУ, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на інфляційні нарахування на суму боргу та трьох процентів річних від простроченої суми, так як вказані нарахування та проценти не є штрафними санкціями.

Хоча чинне законодавство  і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у разі зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Рішення суду щодо зобов’язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати за недопоставлений у строк товар є підставою виникнення грошового зобов’язання. А тому до боржника, який прострочив виконання такого зобов’язання, можуть застосовуватися наслідки, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК (з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми).

1 комментарий/коментар

  1. Не ґрунтується на законі висновок суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості зі споживача житлово-комунальних послуг лише з тих підстав, що постановою суду визнано неправомірним рішення виконавчого комітету міської ради про зміну тарифів. У такому разі слід виходити з тарифів, які були чинними до прийняття визнаних згодом недійсними тарифів або затвердженими на виконання постанови суду

Добавить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован